Космопанк

У ті роки, коли чоловіки ще вірили, що ракети пахнуть бензином і трояндами, а жінки знали, що зорі дивляться на них уважніше, ніж будь-який фотограф, на стінах маленьких перукарень і механічних майстерень з’явилися перші космічні pin-up. Вони були намальовані так, ніби гравітація соромилася торкатися їхніх тіл, а скафандри відкривали більше, ніж приховували.

Читати далі »Космопанк | Космічний pin-up 1

Глава I: «Повернення з орбіти»

Орбіта перетворюється на населений космічний континент

Минуло 4 роки з того дня, коли Домоцилій-1 залишив поверхню Землі.
Услід за ним — поступово, обережно —
піднялися інші.

Читати далі »Космопанк | Ракетні будинки.  Хроніки Професора Мерідіана 2

Повість у 5 главах. Занотовано його сусідом та приятелем, містером Абнером Клопсом.

Читати далі »Космопанк | Ракетні будинки.  Хроніки Професора Мерідіана

Ментальне освоєння Місяця — це коли людина, сидячи на порозі свого світу, відчуває, що сріблясті кратери і тиша космосу стають рідними, а його уява, мов легкий вітер, проводить її крізь гори та долини чужого світу, перетворюючи його на частину власної душі.

Читати далі »Ментальне освоєння Місяця

Том I: Відрив від Землі

Історія записана за спогадами містера Абнера Клопса, джентльмена й мешканця будинку №3 на Вікторіанському Бульварі, м. Лондон, 1891 рік.

Читати далі »Космопанк | Ракетні будинки

В місті Флоренція, де кам’яні бруківки пам’ятають кроки Данте,
стояв храм Святого Віноченцо — велична церква з арками, прикрашена мозаїками,
що сяяли кольорами, немов зорі на нічному небі.

Читати далі »Космопанк | Космічна церква. Храм Святого Віноченцо, що рушив у вічність

Читати далі »Космопанк | Космічна база 2

Того року, коли в нашому степовому містечку випав сніг із дрібних зірок, ніхто не здивувався більше, ніж кравчиня Ельвіра. Вона першою помітила, що небесний пил не тане на долоні, а лишає блиск, схожий на театральний грим. Тоді ж на фасаді старого кінотеатру «Орбіта», де вже двадцять років крутили один і той самий фільм про кохання під дощем, з’явився плакат: жінка в космічному корсеті, з червоними губами й поглядом, гострим, як уламок метеорита.

Читати далі »Космопанк | Космічний pin-up 5: Селеста

На червоній рівнині Марса, де пилові бурі розсіювали спогади про давно зниклі водоспади, стояли вони — вітряки, які ніхто не створював і ніхто не чекав. Вітряки, що здавалося, народилися з марсіанського вітру, наче давні легенди, які приходять до людей у снах. Їхні леза, тонкі й блискучі, кружляли повільно, мов незрілі метелики, що вперше вирвалися на свободу.

Читати далі »Космопанк | Марсіанські вітряки 1

Воно завжди сяє, завжди горить світлом і енергією, які керують погодою, біологією тощо. Крім підтримки життя на Землі, Сонце також посилає постійний потік частинок, який називається сонячним вітром, і час від часу він вивергається з гігантськими хмарами сонячного матеріалу, які називаються викидами корональної маси, або вибухами рентгенівського випромінювання, які називаються сонячними спалахами.

Читати далі »Термоядерне мистецтво | Сонце

На червоному піску Марса стояли вітряки, мов стародавні сторожі часу, і їхні тіні повільно повзли по рівнинах, залишаючи за собою шлейф спогадів, яких ніхто не збирався шукати. Жителі поселення часто підходили до них, ніби до храмів, бо вітряки, на відміну від людей, нічого не забували. Вони пам’ятали пилові бурі, що приходили раз на рік, і навіть голоси першого покоління колоністів, які сміялися, не вміючи уявити, що їхнє життя на цій червоній пустелі стане історією.

Читати далі »Космопанк | Марсіанські вітряки 2

Я бачив кінець світу. Він не прибував у вигляді блискавки або глухого гуркоту — він підкрадався, мов тінь на краю свідомості, і його кроки були тихі, але невблаганні. Війна світів не знала жалю; вона ковзала по землі, як чорна ріка, і змила все, що колись було людським.

Читати далі »Космопанк | Війна світів 2

Тінь Місяця… Я вперше відчув її холодне дихання на своїй шкірі в ніч, коли небеса здавалися розколотими, а зірки — безжальними свідками моєї самотності. Місяць, той мовчазний страж небес, піднімається над світом, а його бліда тінь стелиться по землі, як тьмяне відлуння забутих спогадів.

Читати далі »Космопанк | Тінь Місяця 1

Інопланетяни вторгаються на Землю з усією силою своїх космічних кораблів і зброї. Усі звертаються до найпотужніших націй Землі, щоб знищити їх, що призводить до найбільшої битви, яку коли-небудь бачив цей всесвіт.

Як небесні об’єкти, зокрема яскрава зоря Сіріус, перетворюються з астрономічних фактів на складні структури людського досвіду. Феномени домінантного світла, порогової видимості, мерехтіння та повернення образу. Нестабільність сприйняття може не зменшувати, а навпаки підсилювати значущість об’єкта, перетворюючи його на повторювану подію в досвіді, а не на статичну річ.

Сіріус – як модель: приклад того, як поєднання яскравості, нестабільності та повторюваного впізнавання створює ефект присутності, що перевищує просту фізичну даність.

Читати далі »Сіріус: точка, що повертається

Читати далі »Космопанк | Космічний скафандр 19 ст.

Читати далі »Космопанк | Космічна база 1

У 1940 році бізнесмен Джон Кабал бореться за те, щоб насолодитися Різдвом, але загроза війни нависає над усім містом, і він стає пілотом Королівських ВПС після руйнівного бомбардування.

Читати далі »Форма майбутнього (1936, наукова фантастика) Режисер: Вільям Кемерон Мензіс

Збірка коротких історій зі станції Вікторіанського Кільця, де зупиняються всі, хто має душу, будинок і бажання пити чай у невагомості.

Читати далі »Космопанк | Ракетні будинки 6. Палуба №4: Щоденники чайної

Під палаючим марсіанським сонцем і між безкрайніх пісків червоної планети,
де скафандри змагаються зі шкірою пілота літака, з’явилася вона —
Вів’єн Вега, космічна pin-up дівчина 50-х, що не втратила свого шарму навіть за мільйони кілометрів від Землі.

Читати далі »Космопанк | Космічний pin-up: Вів’єн Вега на Марсі: Червона пустеля і неоновий джаз

Коли на Землі виявляють інопланетний артефакт, що походить з Венери, міжнародна команда астронавтів вирушає на розслідування його походження.

Сонце – Сон це – Sun це – The Sun – Це sun

У маленькому містечку, яке ніколи не було на жодній карті, старі вчителі стверджували, що слова мають власні серця. Вони б’ються, змінюючи форму, коли їх вимовляють по-різному, або коли їх записують на чужій мові. Так сталося з «Сонцем». У ранньому дитинстві ми називали його просто Сонце — величезний жовтий диск над дахами, що обігріває наші порожні подвір’я й шумить крізь пальці.

Читати далі »Сонце | Розкодування слів

Вчені та військові оперативники змагаються з часом, щоб розшифрувати таємничий сигнал з глибокого космосу і стикаються з небезпечною інопланетною загрозою, що призводить до боротьби за виживання людства.

Минуло півстоліття з моменту, коли “Жолудь‑3” проріс у туманності Мараґон.
Тепер галактики знають запах деревини.

Читати далі »Космопанк | Дерев’яні ракети 3. Насіння Всесвіту

Коли перша ракета злетіла з нашого приморського містечка, старі жінки перехрестилися так само спокійно, як і тоді, коли вперше побачили електричну лампочку. Вони вже знали: світ завжди вигадує нові способи дивувати, але пил на підвіконнях лишається тим самим. Ніхто не здивувався й тоді, коли з неба почали падати листівки із зображенням рудоволосої дівчини в скафандрі, що підморгувала з такою земною безсоромністю, ніби стояла не серед зірок, а на балконі над центральною площею.

Читати далі »Космопанк | Космічний pin-up 4: Аурелія

Того вечора, коли небо стало таким темним, що здавалось, ніби забуло повернутись, у нашому старому містечку вперше пролунала «Місячна соната». Вона не з’явилася із запису чи з радіо, як годилося б, а витікла з самого повітря, як аромат старого клена у дворі, що ще пам’ятав дитинство моєї бабусі. Клавіші звучали у темряві, ніби хтось невидимий доторкувався до них, і кожна нота падала на землю, мов роса, що світиться у темряві.

Читати далі »Людвіг ван Бетховен – Місячна соната