Космонавтика

«Ліана» (14К159) — російська система космічної радіотехнічної та радіолокаційної розвідки, призначена насамперед для виявлення, класифікації та визначення місцеположення джерел радіовипромінювання і надводних об’єктів, а також для передачі розвідувальної інформації військовим споживачам.

«Обзор-Р» (рос. «Обзор-Р», індекс виробу 191КС) — російська серія супутників радіолокаційного дистанційного зондування Землі, розроблена РКЦ «Прогрес» (колишній ЦСКБ-«Прогрес») для отримання зображень земної поверхні за допомогою бортового радіолокаційного комплексу в X-діапазоні. Система задумувалася як всепогодна космічна платформа спостереження, здатна працювати незалежно від освітленості та хмарності.

«Нейтрон» (14Ф01) — позначення, яке у відкритих джерелах пов’язують із новим поколінням російських військових супутників, розроблених НВО машинобудування на основі технологій сімейства «Кондор». Першим апаратом, який незалежні дослідники ідентифікують як «Нейтрон», вважається «Космос-2553», запущений 5 лютого 2022 року з космодрому Плесецьк. Російське Міністерство оборони офіційно не розкривало повного призначення апарата, називаючи його «технологічним космічним апаратом» для випробування бортових систем в умовах радіації та впливу важких заряджених частинок.

«Кондор-ФКА» — російський космічний апарат дистанційного зондування Землі з радіолокатором із синтезованою апертурою (SAR), призначений для цілодобового та всепогодного спостереження земної поверхні й Світового океану. Система складається з двох супутників, запущених у 2023 та 2024 роках, і забезпечує отримання радіолокаційних зображень у декількох режимах із просторовою роздільною здатністю приблизно від 1 до 12 м залежно від режиму зйомки.

«Аист-2Т» — російський малий космічний апарат дистанційного зондування Землі (ДЗЗ), створений АТ «РКЦ „Прогресс“» у Самарі. Він є розвитком платформи «Аист-2Д» і призначений передусім для стереоскопічної оптичної зйомки земної поверхні, створення цифрових моделей місцевості та оперативного моніторингу надзвичайних ситуацій. Комплекс «Аист-2Т» складається з двох супутників, які працюють як взаємопов’язана пара для отримання стереоскопічної інформації.

«Канопус-В» — сімейство російських малих супутників дистанційного зондування Землі (ДЗЗ), призначених передусім для оперативного спостереження земної поверхні, моніторингу природних і техногенних надзвичайних ситуацій, лісових пожеж, повеней, сільськогосподарських і водних ресурсів, льодової обстановки та стану довкілля. Програма розроблялася за участю АТ «Корпорація ВНІІЕМ», а замовниками окремих апаратів виступали Росгідромет та інші російські державні структури. Перший супутник серії був запущений 22 липня 2012 року.

«Ресурс-П» (рос. «Ресурс-П», де П — «перспективний») — сімейство російських цивільних супутників дистанційного зондування Землі (ДЗЗ), призначених передусім для високодетальної оптичної зйомки земної поверхні. Супутники створені на базі напрацювань попереднього апарата «Ресурс-ДК1» та розроблені Ракетно-космічним центром «Прогрес». Система поєднує панхроматичну, мультиспектральну й гіперспектральну зйомку та використовується для картографування, моніторингу природних ресурсів, сільського й лісового господарства, надзвичайних ситуацій, стану довкілля та інфраструктури.

«Олімп-К» (рос. «Олимп-К», також Luch/Olymp-K, «Олімп-1», іноді просто «Луч») — російський геостаціонарний космічний апарат спеціального призначення, запущений у вересні 2014 року. Його офіційне призначення не було детально оприлюднене. У відкритих джерелах супутник пов’язують із Федеральною службою безпеки РФ (ФСБ), радіоелектронною розвідкою (SIGINT), захищеним урядовим зв’язком та експериментальними можливостями зближення з іншими супутниками. Окремі джерела також повідомляли про бортовий лазерний канал зв’язку.

«Луч» — сімейство радянських і російських геостаціонарних супутникових систем ретрансляції, призначених для забезпечення двостороннього зв’язку між наземними пунктами та космічними апаратами, що перебувають поза зоною прямої радіовидимості з наземних станцій. Система використовувалася для обміну командами, телеметрією та іншою інформацією з космічними апаратами на низьких орбітах, зокрема з орбітальними станціями «Мир» і російським сегментом Міжнародної космічної станції. Сучасний етап розвитку представлений багатоцільовою космічною системою ретрансляції (МКСР) «Луч», основу якої становлять геостаціонарні апарати «Луч-5А», «Луч-5Б» і «Луч-5В».

«Раздан» (14Ф156) — російський проєкт нового покоління військових супутників оптико-електронної розвідки, розроблюваний Ракетно-космічним центром «Прогрес» як наступник супутників «Персона». Проєкт відомий також за шифром космічної системи 14К046.

«Аракс» (11Ф664) — радянсько-російська програма важких військових супутників оптико-електронної розвідки, розроблена НВО імені С. А. Лавочкіна на основі платформи «Аркон» (Arkon). Її особливістю було поєднання великого дзеркального телескопа з цифровою оптико-електронною апаратурою та передаванням зображень на Землю. На відміну від плівкових супутників сімейства «Янтар», «Аракс» не потребував фізичного повернення фотоматеріалів.

«Кобальт-М» (Янтарь-4К2М, індекс 11Ф695М) — радянсько-російське за походженням сімейство військових супутників фотографічної розвідки, що стало останнім розвитком плівкової лінійки космічних апаратів «Янтар». Супутники призначалися для детального оптичного фотографування поверхні Землі з подальшим фізичним поверненням відзнятої фотоплівки на Землю у спеціальних спускних капсулах. Серія експлуатувалася Росією у 2004–2015 роках; за відкритими даними, було запущено 10 апаратів «Кобальт-М», останнім з яких став «Космос-2505».

«Янтарь-1КФТ» (11Ф660), відомий також під назвами «Силует» і «Комета», — радянське, а згодом російське сімейство спеціалізованих військових супутників фотографічної розвідки та картографування. Апарат був створений на базі технологій супутників «Зеніт» і «Янтар», використовував плівкову фотографію та систему повернення відзнятого матеріалу на Землю. Основними завданнями «Комети» були оглядове фотографування земної поверхні, створення топографічних і спеціальних карт, а також отримання високодетальних зображень для наповнення картографічних матеріалів. Перший апарат запустили 18 лютого 1981 року, а останній — «Космос-2415» — 2 вересня 2005 року. Загалом було здійснено 21 запуск апаратів цього типу, включно з невдалим запуском 1996 року.

«Янтар» — сімейство радянських, а після розпаду СРСР російських військових супутників оптико-електронної та фотографічної розвідки. Програма стала одним із головних наступників супутників серії «Зеніт» і протягом понад чотирьох десятиліть використовувалася для детального фотографування земної поверхні. Характерною рисою більшості апаратів «Янтар» було використання фотоплівки та повернення відзнятих матеріалів на Землю за допомогою спускних капсул. Окремі модифікації — «Терилен» і «Неман» — започаткували перехід до передачі розвідувальних даних у цифровому вигляді. Останнім представником сімейства став «Янтарь-4К2М» («Кобальт-М»), останній запуск якого відбувся 5 червня 2015 року.

«Барс-М» (14Ф148) — сімейство російських військових супутників оптико-електронної розвідки та картографування, призначених насамперед для отримання цифрових зображень земної поверхні, стереознімання й створення високодетальних картографічних матеріалів у військових цілях. Розробником космічного апарата є самарський ЦСКБ-«Прогрес» (нині РКЦ «Прогрес»), а основну оптико-електронну систему «Карат» пов’язують із петербурзьким ЛОМО. Перший «Барс-М» був запущений 27 лютого 2015 року; станом на кінець 2024 року відомо про шість запусків цієї серії.

«Персона» (14Ф137, за деякими джерелами — «Кварц») — сімейство російських військових супутників оптико-електронної розвідки високої роздільної здатності. Апарат призначений для отримання детальних зображень поверхні Землі та оперативної передачі розвідувальної інформації на наземні пункти. Розробником космічної платформи виступав самарський РКЦ «Прогрес» (раніше ЦСКБ-«Прогрес»), а оптичну систему пов’язують із петербурзьким ЛОМО. У 2008–2015 роках було запущено три відомі апарати цього типу — «Космос-2441», «Космос-2486» та «Космос-2506».

«Космос» (Космос, Kosmos, Cosmos) — загальне позначення великої кількості радянських, а згодом російських космічних апаратів, що запускалися з 16 березня 1962 року. Це не єдина супутникова платформа чи одна безперервна космічна програма: під номерами «Космос» приховували апарати найрізноманітнішого призначення — військові розвідувальні та зв’язкові супутники, апарати раннього попередження про ракетний напад, навігаційні системи, наукові супутники, технологічні демонстратори, біологічні апарати, прототипи пілотованих кораблів, а також невдалі або частково невдалі міжпланетні місії. «Космос» є загальним позначенням широкого спектра радянських і російських місій, а не назвою однієї програми.

LightSail 2 — це американський космічний апарат із сонячним вітрилом, розроблений організацією The Planetary Society, який у 2019 році вперше в історії приватної ініціативи продемонстрував керований політ та зміну орбіти за рахунок тиску сонячного світла. Місія стала важливим доказом того, що сонячні вітрила можуть ефективно використовуватися для орбітального маневрування малих супутників без використання палива.

IKAROS (Interplanetary Kite-craft Accelerated by Radiation Of the Sun) — це японський космічний апарат, запущений у 2010 році, який став першим у світі міжпланетним зондом, що успішно продемонстрував роботу сонячного вітрила в глибокому космосі. Місія була реалізована Японським агентством аерокосмічних досліджень (JAXA) і довела практичну працездатність технології використання тиску сонячного випромінювання для керованого польоту між планетами.

Діяльність України в космосі. Віталій Демчук, Національне космічне агентство України. Наукове товариство студентів, аспірантів, докторантів і молодих вчених Національного авіаційного університету.

Це було 19 квітня 1971 року. Радянський Союз щойно запустив на низьку навколоземну орбіту першу в світі космічну станцію під назвою «Салют». Через два місяці, 6 червня 1971 року, «Союз-11»здійснить подорож до орбітальної космічної станції з космонавтами Георгієм Добровольським, Владиславом Волковим та Віктор Пацаєв на борту космічного корабля.

Ракетний двигун RL10 — один із найстаріших і найбільш надійних рідинних ракетних двигунів, що працюють на рідкому водні (LH₂) та рідкому кисні (LOX). Розроблений у кінці 1950-х років компанією Pratt & Whitney для NASA, RL10 став першим у США двигуном, що використовував цю комбінацію палива. З моменту свого першого запуску в 1963 році двигун RL10 став основним елементом верхніх ступенів багатьох ракет, включаючи Atlas, Delta, Titan, а також сучасні SLS та Vulcan.

Двигун Atlas MA-5 — це рідинний ракетний двигун, розроблений компанією Rocketdyne для використання в ракетах серії Atlas. Він став основним джерелом тяги для першої ступені ракети Atlas I, яка використовувалася для запуску супутників у 1990-х роках. Концепція двигуна базується на ідеї “півстадії” (“stage-and-a-half”), де два додаткові двигуни працюють разом із основним до певної висоти, після чого відокремлюються, зменшуючи масу ракети.

Фільм-біографія астронавта Джона Гленна, першого американця, який облетів Землю в 1962 році.

Двигун Merlin 1D — це рідинний ракетний двигун, розроблений компанією SpaceX для використання в ракетах Falcon 9 та Falcon Heavy. Цей двигун є еволюцією попередніх версій Merlin 1A, 1B та 1C, зокрема, він відзначається покращеною ефективністю, надійністю та здатністю до багаторазового використання. Merlin 1D став основою для досягнення SpaceX значних успіхів у комерційному запуску ракет та доставці вантажів на орбіту.

Як долетіти до Марса і вижити. Анатолій Відьмаченко д.ф.-м.н., Головна астрономічна обсерваторія НАН України.

Aeon R — це новий потужний ракетний двигун рідинного типу, розроблений Relativity Space для корабля‑носія Terran R, який має стати багаторазовим носієм середньо‑до‑важкого класу. Aeon R продовжує традицію попередника Aeon 1, але з більшими характеристиками, жорсткішими вимогами до ресурсу, покращеними можливостями управління (гімбалювання, зміна співвідношення палива/окисника тощо) і ще масштабнішим застосуванням технології 3D‑друку. Метою є створення високоефективного, відносно простого у виробництві, але багаторазового двигуна, який дозволить знизити вартість виходу на орбіту та забезпечити конкурентоспроможність на ринку запусків.