Тінь Місяця повзла стежкою, мов живий змій, холодна й безмовна, але повна наміру. Вона не просто лежала на землі — вона шепотіла, лоскотала свідомість, зваблювала серце, що наважилось дивитись в ніч.
Я відчув, як вона ковзає по моїх плечах, як крижана рука невидимого ворога стискає груди. Серце калатало в грудях, а повітря навколо пахло ніччю й жалем. Кожен крок відлунював моторошним шепотом, і я зрозумів, що тінь не відступить, поки не забере мене в глибини беззвучного сну, де ніч і світло стають одним.
Місяць високо у небі світить холодним сяйвом, але його тінь — істина темряви, і вона слідує за кожним подихом, кожним спогадом, що наважився спливти. І коли останній промінь світла зник, я зрозумів, що тінь Місяця більше не була зовні. Вона була всередині.
