Минуло півстоліття з моменту, коли “Жолудь‑3” проріс у туманності Мараґон.
Тепер галактики знають запах деревини.
Кораблі-лози, що п’ють світло зірок.
Капсули, які ростуть із чайного листя й бурштину.
Цілі зоряні породи, що дихають, мріють, пам’ятають.
Людство більше не будує ракети. Воно сіє їх.
Початок нового
На околицях колонії “Сфера Кореня”
маленький хлопчик на ім’я Сіріо
знаходить насінину, яка пульсує у такт його сну.
Це не просто рослина — це архів-ракета,
створена ще Майстром Філіпом, але ніколи не активована.
Її назва: “Мовчанка”.
Чому вона мовчить? І що чекає на її запуск?
Старі обличчя
Сіріо шукає відповідей — і знаходить стару версію Ілайї,
тепер він — Хранитель Крони,
старий як галактика, що проросла в туманності.
— “Мовчанка?” — Ілайя впізнає насіння.
— “Це була остання. Вона не полетіла, бо чекала… на тебе.”
Запуск
У ніч без комет Сіріо сідає в капсулу.
Кораблик проростає навколо нього, наче шкаралупа навколо зерна.
Замість кнопок — вени.
Замість пального — сни.
“Мовчанка” виростає, здіймається,
і, замість того щоб залишити слід у космосі —
вона вирощує слід.
Вселенський ліс
Під час польоту ракета проходить крізь тіні зниклих систем,
і лишає позаду сади пам’яті — крихітні живі острови,
де ростуть історії з дерев, що пам’ятають імена.
Кожна зупинка — новий пагін Всесвіту.
Кожен кущ — частина спогадів.
Насіння всередині часу
Сіріо дістається центру туманності, де росте Насіння Всесвіту —
перше дерево, яке не росло в ґрунті,
а у часі.
Воно не має листя. Лише годинникові стрілки,
що повільно обертаються довкола стовбура.
Кожен оберт — цикл життя.
Сіріо торкається кори — і чує голоси всіх,
хто колись торкався дерев’яних ракет.
Філіп. Ілайя. Навіть “Жолудь-3”.
Сіріо лишає насіння від “Мовчанки” біля основи дерева.
І перетворюється на нового Майстра — не різьбяра,
а садівника галактик.
“Ми більше не шукаємо планети. Ми садимо їх.”
— Напис на борту “Мовчанки”
Світло крізь кору
Коли нові мандрівники покидають рідні зорі,
вони не вирушають в холод.
Вони входять у ліс.
Де кожна ракета — це дерево.
Кожен політ — це ріст.
І кожен листок — це історія.