Кратер Берлаге — великий стародавній ударний кратер на зворотному боці Місяця, розташований у південній півкулі. Він характеризується високою щільністю дрібних імпактних кратерів на дні та уздовж обода, а також значним ступенем ерозії та зношення.
Селенографічні характеристики
- Широта: 63°02′ S (‑63,04°)
- Довгота: 163°37′ W (‑163,61°)
- Діаметр: ≈ 94 км
- Глибина: невідома
- Епонім: Хендрик П. Берлаге (Hendrik Petrus Berlage, нідерландський геофізик і метеоролог)
Розташування та сусідні кратери
Кратер Берлаге знаходиться на прихованій від Землі стороні Місяця, у південній півкулі:
- Північний обод прилягає до кратера Bellinsgauzen.
- Північно‑західний напрямок відділяє його від кратера Cabannes менш ніж одним діаметром.
- На схід‑північно‑схід від Берлаге розташований кратер Lemaître.
Морфологія
- Обод значно еродований і зношений численними імпактними подіями, через що первинна форма кратера значною мірою згладжена.
- Внутрішня чаша та обод мають велику кількість дрібних ударних кратерів, особливо в північній частині.
- На північному ободі розташована комбінація трьох дрібних кратерів, що з’єднує Берлаге з кратером Bellinsgauzen.
- Морфологія свідчить про стародавній вік кратера і численні вторинні удари після його формування.
Сателітні кратери
Малі кратери поблизу головного кратера отримують позначення з додаванням великої літери, відповідно до сторони, найближчої до центру головного кратера.
| Позначення | Широта | Довгота | Діаметр (км) |
|---|---|---|---|
| Berlage R | 64°05′ S (‑64,09°) | 167°31′ W (‑167,52°) | ≈ 27 км |
Танець срібного пилу
На зворотному боці Місяця, де світло Землі ніколи не торкається, стародавній кратер Берлаге прокинувся від сну, коли вона з’явилася. Її кроки не залишали відбитків, а кожен рух перетворював тьмяний сріблястий пил на мерехтливі хмарки, які плавали у повітрі, що ніколи не було.
Вона розмовляла з кратером, але не голосом — лише поглядом, який міг розпізнати таємниці мільярдів років, що зберігалися в кожному ударі метеорита. І кратер відповідав: його борозни відлунювали її присутність, а дрібні кратери на дні танцювали у ритмі її думок.
Місяць став театром її уяви. Долини, піки, ободи кратера — усе перетворилося на живу карту її спогадів. Тиша космосу заграла кольорами, які ніхто на Землі ніколи не бачив, а зорі здавалися слухачами, затамувавши подих.