Категорія охоплює аномалії візуального сприйняття об’єкта, які суперечать класичним законам оптики, кінематографії та фізіології зору при русі.
Йдеться не про форму чи швидкість як такі, а про те, як об’єкт “поводиться” у світлі, просторі та часі з точки зору спостерігача або сенсора.
1. Об’єкт не розмивається при русі
При високій швидкості будь-який фізичний об’єкт має демонструвати:
- motion blur,
- розтягнення силуету,
- зниження чіткості контурів.
У цьому випадку:
- контури залишаються різкими;
- об’єкт виглядає «статичним», навіть коли рухається дуже швидко;
- відсутній перехід між позиціями.
Аномальні ознаки
- порушення співвідношення між швидкістю та експозицією;
- однакова різкість при повільному й надшвидкому русі;
- відсутність деформації світлового образу.
Інтерпретаційні гіпотези
- рух не є безперервним у просторі;
- об’єкт “перемикає” положення, а не проходить шлях;
- світлове представлення не прив’язане до класичного руху матерії.
2. “Стрибок” між позиціями без проміжного сліду
Об’єкт:
- фіксується у позиції A;
- у наступний момент — уже в позиції B;
- між ними немає видимого траєкторного сліду.
Це може проявлятися:
- не лише на відео, а й при безпосередньому візуальному спостереженні;
- одночасно для кількох спостерігачів.
Ознаки
- відсутність світлової лінії руху;
- немає «шлейфу», тіні, сліду в повітрі;
- об’єкт не “перетинає” простір між точками.
Варіації
- стрибки з фіксованою довжиною;
- нерегулярні скачки;
- синхронні стрибки кількох об’єктів.
3. Стробоскопічний ефект
Об’єкт виглядає так, ніби:
- з’являється серією дискретних «кадрів»;
- сприймається як набір окремих позицій;
- рух виглядає “переривчастим”, але ритмічним.
Важливо
Це не класичний ефект камери або частоти кадрів, бо:
- спостерігається неозброєним оком;
- підтверджується різними сенсорами;
- не корелює з частотою запису.
Ознаки
- повторювані позиції у просторі;
- фіксований або квазіфіксований інтервал;
- можливе відчуття «миготіння простору», а не об’єкта.
4. Порушення очікуваного паралакса
При зміні положення спостерігача:
- об’єкт не змінює кут спостереження очікуваним чином;
- виглядає “приклеєним” до фону або навпаки — “плаває” незалежно від нього.
Прояви
- об’єкт не зміщується відносно горизонту;
- змінює масштаб без зміни дистанції;
- не узгоджується з геометрією сцени.
5. Неконсистентність між світлом і формою
Світлові ефекти не відповідають:
- формі об’єкта;
- напрямку руху;
- куту освітлення.
Приклади
- світло “відстає” або “випереджає” об’єкт;
- світлові сегменти відокремлюються;
- форма темна, але світлові елементи активні.
6. Розрив між візуальним та фізичним контекстом
Об’єкт:
- видно,
- але він не поводиться як фізичний об’єкт у видимому просторі.
Ознаки
- немає тіні при достатньому освітленні;
- не закриває фонові об’єкти коректно;
- фон “проступає” крізь нього частково або вибірково.
Узагальнення
A1.4.4 фіксує випадки, де:
- рух не є класично безперервним;
- оптичне представлення від’єднане від фізичної кінематики;
- об’єкт виглядає як процес, а не тіло.
Ця категорія часто перетинається з:
- проєкційними або польовими моделями;
- дискретними просторово-часовими ефектами;
- системами, що маніфестуються через зоровий канал, але не зводяться до нього.