Не тінь, не світло —
а проміжок між.
Альпійська долина —
мов шепіт крізь час,
затиснута горами,
мов слово в губах,
яке не наважились
сказати Землі.
Там немає вітру,
немає роси —
тільки пил,
що пам’ятає удари
міліардів років.
І тиша, що глибша
за будь-яке “так”.
Я стою на краю,
дивлюся, як гравій
малює свої лабіринти.
Може, це карта душі,
яка загубилась
між кратерами і поезією.
І десь далеко —
синій, тривожний твій світ.
А тут —
спокій,
і простір,
і я.
Марко Марсельський
